Вітаємо Вас Гість


Muzspilnota

Головна | Статті | Реєстрація | Вход | RSS

Головна
Про нас
Новини он-лайн
Музичні проекти
Репортажі
Радіо
Відео
Музика
Організації
Фестивалі
Клуби
Медіа
Форум
Друзі

Код банера

Ссылки:
Ссылки:

Контакти гуртів




Головна » Статті » Новини он-лайн

ПОБУДУЙ СОБІ ПАМ*ЯТНИК З ГЛИНИ», Або сповідь нелукавого юродивого
ПОБУДУЙ СОБІ ПАМ*ЯТНИК З ГЛИНИ»,
Або сповідь нелукавого юродивого

У Хмельницькому культурно-методичному центрі Поділля відбувся творчий вечір барда Руслана Навроцького і презентація його магнітоальбома «Національний юродивий».
Нині поява у мистецькому просторі українськомовного пісенного диска, вартого уваги небайдужої української душі - вже подія. Коли ж з моря музичних новинок «виринає» альбом співаної поезії, нині, на жаль, призабутої бардівської, авторської пісні - це вже явище, котре потребує не лише уваги до автора, виконавця, а й загального осмислення процесів, що відбуваються в суспільстві. Адже співана поезія нині - це сучасне кобзарство, тобто своєрідне віддзеркалення нашого життя, нашого менталітету крізь призму його філософського осмислення, сприйняття. Як правило, кобзарі стають актуальними в періоди суспільної депресії, коли потрібно будити сплячу душу рідного народу, або в часи смути, яка сіє зневіру, яка «правдою торгує» разом з лукавими «поводирями» нації, оцими вовками в овечій шкурі.
А коли потрібно було на рубежі 80-90-их років хвилювати, загострювати патріотичні почуття національним, зокрема, бардівським мистецтвом, ось тоді й були особливо актуальні оці небайдужі хлопці з гітарою, оці сучасні кобзарі, що будили думку, а не примушували просто мугикати популярну мелодію вслід за улюбленим виконавцем. Таку ж потребу у будителях національної честі і любові наша влада збагнула, оцінила, точніше, використала востаннє у дні Помаранчевої революції. Пам*ятаєте, «попса» тоді просто кудись зникла, а всі ефіри заполонила патріотична, вдумлива пісня - українська по духу і суті. А де ж вона зараз? Адже душа, любов народу та ж сама, так само потребує очищення, одкровення, а ось кобзарям знову зась до розмови по наболіле, актуальне, вічне...
Тому поява на мистецькому просторі Хмельниччини першого альбома відомого нашого барда Руслана НАВРОЦЬКОГО «Національний юродивий» - це довгоочікуваний виклик , це постріл у «неполохану» сірість табунів «попсових» і в заяложену шароварщину псевдопатріотизму, який досі шаманно римує «калина-верба-Україна» , не помічаючи, що калина - обламана, верба засихає, а Україна стала розмінною передвиборчою фішкою - не більше. Навроцький, точніше, його ліричний герой, оцей заблукалий у часі кобзар...з гітарою, новітній юродивий, знущається з хохляцтва і любить істинну людину, «в якої не смердить ані душа, ні тіло гординею, захланством і брехнею».
Слухаючи Русланову «десятку» - а саме стільки пісень на аудіодиску Навроцького- я мимоволі ловила себе на думці, що журналістика і бардівська творчість схожі - насамперед актуальністю, резонанасністю на злободенні теми життя. От лише журналіста до цього переважно зобов*язує професія, а митець змушений творити «злобу дня» винятково болем душі.
Його ліричний герой - національний юродивий - живе поміж нас, а , можливо, й у нас самих, бо ж лише самі собі ми можемо сказати все, що довіряємо лиш Богу. Ми наче й хочемо змінити світ і себе, але нам вічно заважають лінощі, вайлуватість, невмируща національна звичка «посипати голову попелом», критикувати все і нічого при цьому не робити: і тому лише «за пивом розкручуєм тему, що все в нас не так...» ( пісня «Ешелони Роксолан»). Ми марнославні і самотні у цьому новому часі, бо спромоглись лише «змінити п*ятикутку на тризуба, червону книжечку - на місце в бізнес-клубі», а тим часом «нове покоління вибирає «пепсі»... І продовжуємо тужити за волею, а «її, як не було, так і нема». Пам*ять юродивого - це пам*ять самої України, зболена, свята, збережена в кобзарських думах і козацьких курганах. Тому пристрасні пісенні монологи ліричного героя - це виклик національному безпам*ятству , що застрягло у сучасній «трясовині ідей», яке нині поспішно будує храми і одночасно розриває на шматки тіло Христове і Господа ділить.
З нашої пісні намагаються вийняти душу, замінити її попсовим сурогатом, а митців перетворити на музичну обслугу смаків, про які кажуть - «нижче плінтуса». З цим «плінтусом» нині важко боротись, але якщо ти митець, якщо Бог дав тобі талант, то йди з ним в люди, буди душу! Повірте, це не пафос, це біль, це провидіння, яке не дає тобі бути сліпим. З цим важко жити - щодня, щомиті: і якщо наіть пливти проти течії, то хто вже сказав, що усі пливуть правильно, а ти ні: а, може, все навпаки? У табуні ж, в юрбі головне - рухатись разом, іноді напрям не має значення. бо «куди люди, туди й я». Але знову ж таки -куди? Бардівське мистецтво - це значною мірою доля одинака, але ж і кобзарі в Україні завше були особливими людьми - філософами з народу і Божою ласкою. Поміркуймо лише: історія «списала». Згубила на своїх шляхах сліди володарів маєтних , тодішніх олігархів, а ось кобзарські думи дійшли до нас. І донині кобзарі живуть поміж нами, бо це - дух нації, це її жива традиція, душа. І я впевнений, - каже Руслан, - що коли нашу сучасну історію вивчатимуть років через сто, то важливим для дослідників будуть саме мистецькі твори, які будять думку, істинні почуття, які змальовують портрет нашого сучасника, українця початку ХХІ століття. І важливим будуть розповіді, особистості тих, хто не був байдужим ні до долі Вітчизни, ні долі рідного народу. Якщо Бог заповів тобі народитись, жити саме в Україні, то , значить, це є твоя місія, твоїм шлях. Пройди ж його гідно, врешті-решт! Наше покоління, незважаючи на політичну насиченість життя, називаємо поколінням розчарованих. Це все одно, що...мертвих. Мене це пригнічує , з цим я не можу змиритись, бо це- добровільне духовне рабство.
-Фактично, такою і є тематика альбома «Національний юродивий». Як Ви підбирали твори, який часовий проміжок: від народження до змужніння - довелось подолати ліричному герою усіх пісень - національному юродивому? І чому саме - національному? Хіба цей біблійний персонаж має...національність?
- Юродивий завжди живе поміж нас, бо це - голос совісті, це оте притлумлене сумління, яке так часто «заважає» жити безтурботно, тупо-сито, одним днем. Юродивий - особлива людина, тому що він позбувся гордині, оцього черв*яка, що точить душу. І таким чином визволив у собі правду і любов. Бо вже настав час і для покаяння і кожному з нас, і суспільству.
-Ваша поетична мова чітко відбиває середовище, в якому перебуває герой: він ходить по місту, по товчку - куди ж від цього у Хмельницькому?- і говорить мовою юрби, оцим досить зросійщеним побутовим суржиком, по якому пізнаєш обивателя. Він користується біблейською лексикою, коли розмовляє з Богом, він сумує за часами героїки, коли муж, чоловік частіше брав у руки шаблю, а не чарку... Куди він прямує?
- До істини. А вона, речі, проста: Бог і любов. Все. Решта - суєта, марнославство, можливо, блуд.
- Заключна пісня альбома «Побудуй собі пам*ятник з глини» -це також порада юродивого? А чому саме з глини? Адже це не надто благородний будівельний матеріал...
- А це первісний матеріал: не забуваймо, з чого Господь зліпив першу людину. Тобто, будь правдивим і шукай в душі своїй світло. Тому що живемо на грані епох, які наближають нас до чорної космічної діри, якщо не схаменемось , не повернемось до витоків, до чистоти - у почуттях, у вчинках, а значить - у житті.

Розмовляла Тетяна СЛОБОДЯНЮК.

Джерело: http://газета*Подільські вісті*

Категорія: Новини он-лайн | Додав: bard_68 (15.02.2009) | Автор: Тетяна СЛОБОДЯНЮК.
Переглядів: 1230 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]