Аби ці стіни знову наповнилися світлою УКРАЇНСЬКОЮ музикою, знадобилося не багато, не мало, а ціле століття. 100 років тому тут обмінювалися ідеями і ділилися інтелектуальними здобутками люди, яких тепер називають «видатними діячами української культури», а тепер тут МИ. Ми – невелика купка людей (від малого до старого), які не слухають популярну музику (читай «попсу погану»), не цікавляться дешевими голлівудськими блок-бастерами, не лузгають насіння на вулиці, не «висять на Однокласниках» і не дивляться рекламу на телебаченні. Натомість, ці люди знають, де в ЦЕНТРІ КИЄВА ЗНАХОДИТЬСЯ МУЗЕЙ ЛЕСІ УКРАЇНКИ!!! Більш того, ці люди знають, хто такий Старицький і Саксаганський, цікавляться літературою і театром (прикро, що більшість сучасної молоді відверто не розуміє, нащо вони потрібні, коли є кінотеатри), самі пишуть вірші і музику та ходять один до одного на концерти.

З 20 березня 2009 року в колишній резиденції видатної української поетеси почали збиратися українські рок-гурти, які в останнім часі, вимушено, за відсутності організаційних та матеріальних ресурсів, переважно виступають у клубах (барах, кафе, пабах), а не в концертних залах. Складається ситуація, коли далеко не кожен може піти в такий заклад послухати улюблений колектив, і навпаки, той хто приходить туди, не обов’язково йде саме на той гурт, який виступає, а просто - відпочити, провести час. Основною ідеєю проведення «квартирників» є надання можливості слухачам і музикантам сконцентруватись на творчості: на Музиці і на Слові.

Першими наповнити стіни музею своєю творчістю у акустичному виконанні випала честь ініціаторам «квартирників» - гурту «Самі Свої». Саме Олег Сухарєв став відновником цієї культурно-мистецької традиції 100-річної давності. Наступними були дніпропетровські хард-рокери «САД», що потрапили в «аннали історії» завдяки майстерному виконанню пісень на слова Тараса Григоровича. За тиждень після них свій акустичний «Гонор» презентував подільський фундаментальний ансамбль «Пропала Грамота». Павлові Нечитайлові, як нікому, вдалося налаштувати глядача на тісне, майже родинне спілкування. Здавалося, цьому сприяють самі стіни - камерність музею дозволяє слухачам та виконавцям творити концерт разом.

Минулої ж п’ятниці свій акустично-ксилофонічний квартирник відіграла «Етно-Рок Фундація «ТаРУТА», яка презентувала глядачам і нові пісні на слова львівського митця Юрка ВовкоГона, і свій новий «ксилофонічний» звук. Для тих, хто не знає, ксилофон – «ударний музичний інструмент з певною висотою звучання». Почути звук цієї нехитрої чудасії можна буде вже на наступних концертах гурту, оскільки, після вдалої презентації, «тарутяни» вирішили залишити його у себе назавжди. А от чи вийде в ударника цього «багатодітного» (9 музикантів і до 20 музичних інструментів на сцені) колективу Тарасу Козаку бігати від ударної установки до ксилофона, це вже інше питання.

«ТаРУТА - супер! Хлопці, даєте музичного чосу! Стали вчора на квартирнику у Лесі Українки МУЗИЧНИМ ВІДКРИТТЯМ сезону для мене :)) Здоров"я міцного, сонця та творчого натхення вам! Хочеться чути вас частіше! А в дівчат надзвичані чарівні українські голоси - закривала очі, щоб наслухатись :))))))))», - це лише один з відгуків про концерт від вдячних слухачів (помилок не виправляв спеціально). Аби не хвалити самого себе, приведу ще одну цитату - цитату Олега Сухарєва, який вважає, що «величезна ЖАБА має задушити тих, хто сьогодні не прийшов». Від себе додам: нехай заздрять і тим, хто після Великодніх канікул у травні відвідає квартирник з Сестрами Тельнюк і Оркестром Янки Козир. Тож слідкуйте за анонсами, будьте завжди в усьому першими, і нехай вас не душить жаба .

Замість епілогу.

В своїй статті про розвиток World Music один відомий музичний критик і журналіст написав, що Україна ще не народила свого Бреговіча… Можливо й так. Натомість вона народила Леонтовича, який закохав увесь християнський світ в українську дохристиянську щедрівку. А, можливо, авторові просто треба завітати «На квартирник до Лесі Українки»!?

Євген Романенко, Олег Сухарєв,
спеціально для Інтернет-видання muzspilnota.org.ua